І навчальна дисципліна


§ 2. Облікові документи архіву



Сторінка7/10
Дата конвертації01.05.2016
Розмір2.22 Mb.
#31684
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
§ 2. Облікові документи архіву

ІНФОРМАЦІЯ ПРО СТАН архівних зібрань має динамічний характер: до архівів постійно надходять або вибу­вають з них документи, створюються нові архівні фонди, відбу­вається передавання документів з одних архівів і фондів до ін­ших, вдосконалюється внутріфондова систематизація. Рух ар­хівних документів, тобто, зміни, що відбуваються з ними, фік­сується в облікових документах архіву.

У процесі обліку розрізняють два етапи: накопичення вихід­них початкових даних та їх дальше оброблення з відображенням в облікових формах. На першому етапі реєструють виражені у кіль­кісних або якісних показниках факти, взяті у статиці або у ди­наміці і представляють, як правило, в "актах". На основі актів

формують і обробляють облікову інформацію на другому етапі та відображають у системі облікових документів.

В документах установленої форми - облікових документах архіву - фіксують обсяг, склад і рух архівних документів у оди­ницях обліку. Вони призначені для контролю за збереженістю архівних документів та закріплення їх організації за певними групами (фондами, справами). Облікові документи визначають місце знаходження архівних документів в архіві, забезпечуючи можливість їх адресного пошуку й допомагають встановити сумарні дані обсягу архівного фонду, архіву, групи архівів, НАФ. Статистичні дані про обсяг і склад архівних документів вико­ристовуються як інструмент управління і допомагають органі­зувати планове, науково обґрунтоване комплектування архівів і всього НАФ, зберігання архівних документів і користування ними.

Отже, облік архівних документів виконує функції: контроль­ну, зорієнтовану на організацію зберігання документів та кон­тролю їх наявності і стану, та регуляторну, спрямовану на під­тримування рівня впорядкованості архівних фондів та його вдо­сконалення.

Облік документів у державному архіві забезпечується веден­ням основних і допоміжних облікових документів. Перелік ос­новних облікових документів визначають "Основні правила ро­боти державних архівів". Необхідність ведення допоміжних облікових документів вирішується кожним архівом самостійно з врахуванням особливостей складу і змісту архівних докумен­тів, що зберігаються в ньому.

Щойно документи потрапляють до архівної установи, вони обліковуються в книзі обліку надходжень документів на постійне зберігання, де вказуються такі основні дані: коли, від кого і на підставі якого документа відбулися надходження, назва, роки, обсяг і стан документів, який номер фонду їм присвоєно (або до якого архівного фонду вони долучені). Записи у книзі дозволя­ють встановити, які надходження відбулися до архіву, а також сумарну кількість документів, що надійшли на зберігання за певний хронологічний період. До книги обліку надходжень документів на постійне зберігання записуються послідовно усі первинні та повторні надходження документів кожного фонду. Підставою для внесення записів є акти приймання або акти про виявлення необлікованих документів, які складаються окремо на документи кожного фонду.

До системи облікових документів належить список фондів ар-1, хіву, що складається для реєстрації прийнятих на постійне збе-' рігання архівних фондів. Списком фондів є перелік назв архів­них фондів, розташованих у порядку їх номерів, призначений для-; обліку фондів архіву. До списку фондів архівний фонд запису­ється тільки раз при першому надходженні його до архіву. Йому присвоюється номер згідно зі списком фондів у порядку надход­ження до архіву. Номер, присвоєний фонду за списком фондів, є його обліковим номером, зберігається за ним в усіх облікових документах і є складовою частиною архівного шифру одиниць зберігання даного фонду. Порядковий номер ідентифікує кожен архівний фонд і тому не може бути присвоєний іншому, навіть у разі передавання або втрати фонду.

Для неодиничного та сумарного обліку фондів, описів і справ, що містять особливо цінні та унікальні документи складають перелік фондів, що містять особливо цінні документи. В обліко­вих документах і архівних шифрах фонди, описи, справи, що містять особливо цінні та унікальні документи, а також безпо­середньо самі архівні документи, визнані особливо цінними та унікальними, позначають відповідно індексами "ОЦД" та "УД". На виявлені унікальні документи складається Державний ре­єстр національного культурного надбання унікальних докумен­тів Національного архівного фонду.

Післ'я запису до книги надходжень і до списку фондів доку­менти кожного фонду обліковують в аркуші архівного фонду, призначеному для сумарного обліку, який відображає рух доку­ментів та зміни кількісних та якісних характеристик. Аркуш фонду складається на кожний фонд і містить його назву та но­мер, категорію, вказує місце знаходження (архів), склад доку­ментів фонду, їх кількість та хронологічні межі, довідковий апарат до фонду.

Облік кількості аудіовізуальних документів певного виду, динаміку їх змін по кожному опису і фонду в цілому, обліку й ну­мерації аудіовізуальних документів певного виду фіксують аркуші обліку аудіовізуальних документів.

Система облікових документів включає і архівний опис -архівний довідник, що виконує облікову та довідково-пошукову функції. Він призначений для поодиничного та сумарного обліку справ (комплексів, одиниць зберігання, одиниць обліку, внесе­них до опису); закріплення порядку їх систематизації та обліку змін в їхньому складі та обсязі. Як правило, окремі види доку­ментів включаються до різних описів (управлінська докумен­тація, документи з особового складу, різні групи науково-тех­нічної документації, кінофотофонодокументи, відеодокументи, електронні документи). Виключення складають описи докумен­тів особового походження, до складу яких включаються різно­видові документи незалежно від способу чи техніки закріплення інформації. Описам присвоюються номери: в межах фонду - за аркушем фонду, а при нефондовій організації - в межах ство­рюваної за формальними ознаками сукупності документів за ар­кушем обліку. Наприкінці опису в усіх примірниках укладачем робиться підсумковий запис, який фіксує кількість одиниць збе­рігання (одиниць обліку), внесених до опису.

Для поодинокого та сумарного обліку одиниць зберігання страхового фонду копій особливо цінних документів складають опис страхового фонду.

Облік описів здійснюється в реєстрі описів із зазначенням у відповідних графах дати реєстрації, назви фонду, назви опису, кількості внесених до нього справ та їхніх крайніх дат, кількості аркушів у опису, а також номера фонду, номера опису, номеру тому опису та інвентарного номера.

Книгу обліку надходжень страхового фонду та фонду кори­стування та Книгу обліку надходжень страхового фонду та фон­ду користування унікальних документів НАФ, включених до Дер­жавного реєстру національного культурного надбання, застосо­вують для реєстрації кожного відповідного надходження. Справи, що мають у зовнішньому оформленні або в додатку до них ма­теріальні цінності, обліковуються у відповідній книзі, призна­ченій для по одиничного та сумарного обліку кількості, стану і скла­ду таких справ.

На кожний новостворений фонд заводиться справа фонду, якій присвоюється номер фонду, на який її заведено. Документи справи фонду мають постійний строк зберігання. До справи фон­ду включають історичну довідку, листування з фондоутворю-вачем (власником архіву); акти й інші документи, що фіксують зміни у назві, складі й обсязі фонду; копії характеристики фонду, складені для путівника (довідника); робочі інструкції та мето­дичні вказівки з удосконалення й перероблення описів фонду, з опрацювання документів фонду; схеми систематизації його до­кументів; відомості про користування документами фонду матеріали перевірок наявності документів, про віднесення доку» ментів до категорії особливо цінних і унікальних; акти про катУ логізацію фонду та внесення інформації до баз даних.

Документи справи фонду нумерують і складають аркуш-за-свідчувач, відповідно оформлюють. На документи справи фонду складається внутрішній опис. Справи фондів зберігаються у по­рядку номерів фонду.

Для централізованого державного обліку документів НАФ державні архіви складають такі документи:

• паспорт архіву - обліковий документ періодичної звітнос­ті, що містить відомості про кількість, стан та умови збері­гання архівних документів та їх мікрокопій, склад довід­кового апарату і кадри архіву;

• Державний реєстр національного культурного надбання. Унікальні документи НАФ;

• відомості про зміни у складі та обсязі фондів;

• картка архівного фонду;

• картка обліку унікальних документів НАФ, включених до Державного реєстру національного культурного надбання',

• картка централізованого державного обліку архівної україніки.

Картка архівного фонду складається на кожний фонд, що уперше надійшов до архіву. Вона призначена для централізованого обліку документів НАФ і містить назку і номер архівного фонду, відомості про кількість і склад його одиниць зберігання, а також місце його зберігання. Картка фонду заповнюється на підставі аркуша фонду на 1 січня кожного року Реєстрація змін у назві, І складі та обсязі фондів ведеться в архівах протягом року. Раз на |рік (до 1 березня поточного року) ця інформація подається ар- і хівному органу (до відома та для внесення змін у фондовий |каталог) пофондово у "Відомостях про зміни у складі та обсязі І фондів на 01.01 поточного року' та по архіву - у паспорті архіву.

Загалом облік здійснюється на основі надання архівним до- | кументам облікових номерів. Вони надаються архівним фондам, архівним описам, що розглядаються як сукупності документів до складу яких можуть входити цілісні архівні фонди, нефондові документальні комплекси або їх частини; справам (одиницям зберігання, одиницям обліку) в межах архівних описів; окремим документам у межах справ (одиниць зберігання, одиниць обліку) за внутрішніми описами.

Таким чином, в архівних установах забезпечується облік ар­хівних документів на різних рівнях комплексів у двох видах -індивідуальний і сумарний (див. таблицю).


Індивідуальний і сумарний облік архівних документів

Рівень комплексу Одиниці виміру Форми облікової документів документації

індивідуального обліку

сумарного обліку

Справа

Кількість доку­ментів; кіль­кість аркушів

внутрішній опис докумен­тів справи

підсумковий запис справи

Архівний фонд

Кількість оди­ниць зберігання

архівний опис; інвентарна книга обліку справ, що ма ють в оформ­ленні матері­альні цінності

засвідчувальний напис опису; картка фонду; аркуш фонду

Архів, група архівів, НАФ

Кількість ар­хівних фондів

список фондів; ЦФК

паспорт архі­ву; паспорт ар­хівів з перемін­ним складом

В облікових документах фіксуються також всі вибуття документів з архіву та зменшення їх кількості в результаті про­ведення окремих видів внутріархівних робіт (експертизи цін­ності, об'єднання справ в результаті перероблення описів, ре­ставрації, розсекречення документів, звіряння й уточнення облікових даних, виявлення неточностей у підрахунку під час приймання; зняття з обліку загублених, невиправне пошкодже­них справ тощо). Документи можуть бути зняті з обліку на під­ставі актів про виділення до знищення документів, що не під­лягають зберіганню; про виявлення справ, що не належать до даного фонду, архіву; приймання-передавання документів до ін­шого архіву; описування документів, перероблення архівних описів; про технічні помилки в облікових документах; про не-виявлення справ, шляхи розшуку яких вичерпано; про невип­равні пошкодження справ.

До допоміжних облікових документів належать: книги обліку приймання документів на тимчасове та депоноване зберігання; паспорт архівосховища для сумарного обліку фондів, одиниць зберігання та їхнього стану в даному сховищі на 1 січня поточ­ного року; книга обліку видавання одиниць зберігання з архі­восховища; книга обліку видавання документів у тимчасове ко­ристування; книга і картотека обліку вибуття документів; покаж­чик до аркушів фондів; книга обліку справ з особового складу; книга та картотека руху фондів, описів, справ (одиниць збе-' рігання, одиниць обліку) та ін.

В архівній установі забезпечується повна збереженість облі­кових документів, для чого вони зосереджуються в ізольованому приміщенні і перебувають у віданні спеціального підрозділу або у працівника архіву, який відповідає за облік. За обліковими до­кументами перевіряють наявність справ згідно з їхніми описо­вими статтями і підсумковими записами в описах, що є важли­вим елементом у забезпеченні збереженості архівних документів.

Загалом система облікових документів дозволяє на різних рівнях комплексів документів послідовно розкривати склад і зміст архівних фондів. Облікова документація архівних уста­нов є створеним на єдиних науково-методичних засадах завер­шеним обліково-довідковим комплексом, що органічно входить до довідкового апарату державних архівів. Правильно організо­ваний облік забезпечує збереженість документів НАФ, закрі­плюючи їх систематизацію і зберігання за єдиними для всіх сховищ одиницями обліку. Відтворений в облікових формах склад, зміст і обсяг документів забезпечує їхній адресний пошук, створюючи фундамент довідкового апарату архівної установи.


ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Дайте визначення поняттю "облік архівних документів".

2. Які вимоги висуваються до обліку архівних документів?

3. Охарактеризуйте визначальні принципи обліку?

4. Назвіть основні функції облікових документів архіву?

5. Які основні облікові документи ведуть державні архіви?

6. Які допоміжні облікові документи ведуть державні архіви?

7. З допомогою яких документів здійснюється централізований 1 державний облік документів НАФ?



РОЗДІЛ 10

ДОВІДКОВИЙ АПАРАТ ДО ДОКУМЕНТІВ НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВНОГО ФОНДУ

ЩОРІЧНО НА ДЕРЖАВНЕ зберігання над­ходить близько 1 млн. справ від міністерств, відомств, установ, організацій та підприємств. Із метою створення доступу до ве­личезного масиву цих документів Національного архівного фон­ду України необхідно мати досконалий довідковий апарат. Тому в українському архівознавстві та архівній практиці проблема довідкового апарату є пріоритетною, а її вирішення безпосеред­ньо пов'язане з останніми здобутками української історичної на­уки, станом впровадження новітніх технологій, узагальненням світового досвіду.



$ 1 Поняття про довідковий апарат архівів

ВАЖЛИВОЮ СУСПІЛЬНОЮ функцією архів­них установ є створення доступу до інформації, що міститься в документах Національного архівного фонду України. В україн­ському архівознавстві розрізняють правовий, фізичний та інтеле­ктуальний доступ. Правовий доступ як право на отримання ін­формації про наявність та кількісні характеристики документів, склад і зміст архівних фондів забезпечують закони України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" та "Про інформацію". Зокрема, Закон України "Про Національний ар­хівний фонд та архівні установи" проголошує основний принцип організації архівної справи в Україні як загальнодоступність Документів НАФ та гарантує забезпечення доступу до архівних Документів з моменту надходження їх до архівної установи й право користування ними усім громадянам України, іноземцям та особам без громадянства. Тимчасові обмеження в доступ: пов'язані лише з необхідністю науково-технічного опрацювання, перевіркою наявності та стану або реставрацією документів, за-,; безпеченням державної або іншої передбаченої законом таєм­ниці, охороною законних прав та інтересів громадян. Розширен-і ня впродовж 1990-х років доступу до архівних фондів, що пере­бували на таємному зберіганні, є показовою рисою демократизації архівної справи в незалежній Україні.

Обмеження доступу можуть встановлюватися і власником документів -особою або архівними підрозділами об'єднань гро­мадян, релігійними організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, заснованими на приватній формі, власності. Доступ до приватних архівних зібрань регулюється розпорядженням власника, причому держава заохочує власни­ків розширювати цей доступ.

Фізичний доступ полягає в організації зберігання документів НАФ та отримання первинного документа, що зберігається в ар- | хіві, через читальний зал.

Під інтелектуальним доступом розуміють комплекс засобів та заходів, що забезпечують розкриття складу і змісту інформа­ційних ресурсів архівів, отримання необхідної довідкової інфор­мації через документи вторинного рівня - довідковий апарат, у тому числі через інформаційні системи та публікації текстів документів у спеціальних виданнях.

Реалізація доступу до відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду України, відбувається через до­відковий апарат, тобто створений на єдиних методологічних і ме­тодичних засадах комплекс взаємопов 'язаних архівних довідників (у тому числі електронних), призначений для розкриття складу і змісту архівних документів. Довідковий апарат утворюється кожною архівною установою. Його побудовано відповідно до структури Національного архівного фонду. Архівні довідники містять відомості про склад і зміст документів на рівні:

• НАФ у цілому;

• державного архіву;

• архівного фонду;

• одиниці зберігання.

Термін "довідковий апарат до документів НАФ України" вве­дено до наукового і практичного обігу новою редакцією Закону * України "Про Національний архівний фонд та архівні установи* І 2001 р. Відповідне поняття містить і проект державного стан-

дарту "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" (2002), розроблений відділом документознавства УНДІАСД. До цього часу в практиці роботи архівних установ традиційно за­стосовувалися терміни "науково-довідковий апарат" та "система науково-довідкового апарату".

До найсуттєвіших ознак довідкового апарату належать вто­ринність по відношенню до архівних документів, оскільки в еле­ментах довідкового апарату міститься інформація, отримана в ре­зультаті аналітико-синтетичного опрацювання первинної до-кументної інформації. Довідковому апарату притаманна ієрар-хгчність, пов'язана з взаємо підпорядкованістю та взаємозалеж­ністю всіх його елементів, та динамічність - здатність до якісних та кількісних змін. Дореволюційні архіви мали описи, покаж­чики, каталоги, але всі довідники не були єдиною, взаємопов'я­заною системою. Кожен довідник існував лише в одній "функ­ціональній площині". Усвідомлення зв'язків розвитку описання з розвитком архівної справи, зокрема, з її централізацією, інтен­сивністю комплектування і користування документною інфор­мацією сприяло розвитку довідкового апарату архівів.

Послідовно побудовані елементи довідкового апарату забез­печують багатоапекстний інформаційний пошук. Його створен­ня та функціонування прямо залежить від організаційно-мето­дичного забезпечення, наявності фінансування, інтенсивності користування документами.

Основні вимоги до довідкового апарату полягають у забез­печенні багатоаспектного пошуку інформації на всіх рівнях НАФ, придатності для документів з різними носіями, застосуванні уні­фікованої методики складання архівних довідників.


§2. Типо -видова структура довідкового апарату архівів

ПОВІДКОВИЙ АПАРАТ АРХІВІВ має чітку ти-по-видову структуру, розвиток якої відбувався від інвентарних описів до електронних довідників. Формування структури довід­кового апарату конкретного архіву передусім детермінувалося складом і змістом його фондів, інтенсивністю використання доку-ментної інформації, матеріально-технічних можливостей архіву. Під типо-видовою структурою довідкового апарату розу­міють організований комплекс архівних довідників, відповідно до виконуваних ними функцій (горизонтальний рівень), ієрархії комплексів документів (вертикальний рівень). Тип* архівного довідника визначається його цільовим призначенням:? Існують такі типи архівних довідників: Центральний фондовий каталог, фондовий каталог архіву, архівний опис, архівний ка­талог, путівник по фондах архіву (архівів), покажчик, огляд до­кументів, анотований реєстр описів.

На початок XXI ст. кількісні характеристики довідкового апа­рату державних архівів України були такими:

• центральний фондовий каталог (представлено 180123 фондів);

• описи (575652 одиниці);

• каталоги державних архівів (представлено 11664533 те­матичних карток; 338823 на кінодокументи; 1040064 на фотодокументи; 117978 на фонодокументи; 2719 на ві-деодокументи; тематично опрацьовано 18442 фонди, 6342415 од. зб.);

• огляди архівних фондів (всього 1156, в т.ч. 323 тематичних, 833 фондових).

Горизонтальний рівень включає облікові документи (див. роз­діл 9) та інформаційно-пошукові архівні довідники. Всі облікові документи та архівні довідники створюють у комплексі необ­хідні умови для доступу до архівних документів: забезпечують облік і контроль за збереженням архівних документів, а також надають інформацію про їх наявність, зміст та місцезнаходження.

Вертикальний рівень структури забезпечують архівні довід­ники, що відтворюють інформацію на всіх рівнях НАФ: про склад і зміст архівних фондів країни в цілому, окремого регіону, державного архіву, групи фондів, одного архівного фонду, час­тини фонду, групи справ, справи, групи одиниць обліку (одиниць зберігання), групи документів, окремого документа.

Інформаційно-пошукову функцію виконують такі типи ар­хівних довідників: Центральний фондовий каталог, фондовий каталог архіву, архівний опис, анотований реєстр описів, путів­ник, система каталогів архіву, огляд, покажчик. Такі довідники як фондовий каталог та опис виконують як облікову, так і інфор­маційно-пошукову функцію.

Окремі типи довідників подають інформацію на декількох рів­нях: путівник - на рівні архів-фонд, анотований реєстр описів -на рівні фонд -частина фонду, огляд фонду - на рівні фонд -справа, каталог - на рівні справа-документ.

Залежно від представлених у довідниках документних ком­плексів усі архівні довідники поділяють на:

міжархівні, які забезпечують облік і пошук інформації у ці­лому по країні, а також по регіону, групі архівів, - ЦФК, путів­ники по архівах, тематичні путівники, тематичні огляди;

міжфондові, які забезпечують пошук документів по конкрет­ному архіву, - список фондів архіву, путівник по фондах архіву, каталоги, тематичні огляди, покажчик фондів архіву, анотований реєстр описів фондів;

внутріфондові, які забезпечують облік і пошук документів по конкретному архівному фонду - аркуш фонду, архівний опис, покажчик описів фонду, огляд фонду.

Залежно від об'єкту описування, його аспекту, ступеня дета­лізації кожен тип архівного довідника має свої види, а в середині виду - підвиди. Видами архівного опису є опис справ, опис аудіо­візуальних документів, монтажні листи кіно документів. До видів архівного каталогу належать систематичний, предметний (імен­ний, географічний, хронологічний), тематичний тощо. Видом пу­тівника є короткий довідник по фондах архіву. Огляди бувають тематичними або фондовими. Покажчики поділяються на по­кажчики описів фондів та покажчики до справ (документів) -систематичні, предметні, хронологічні та ін. Відповідно до цільо­вого призначення типу та виду архівного довідника розробляється методика його створення.

2000 року державними архівними установами розпочато ви­конання програми "Архівні зібрання України", головне завдання якої полягає в створенні кожним державним архівом високоін-формативного путівника, системи міжархівних та міжфондових покажчиків, які б аналізували документну інформацію не лише за місцем її зберігання, а й за предметно-тематичною ознакою. Програма передбачає підготовку довідників "Анотовані реєстри описів державних архівів", "Реєстр розсекречених архівних фон­дів. 1991-2000", "Національний реєстр втрачених архівних фон­дів", "Празькі архіви": Зведений каталог архівів української емі­грації у міжвоєнний період", "Еліта України XX ст.: Національ­ний реєстр особових фондів" та путівників нового покоління за фондами архівів. Серед таких путівників - видані впродовж 2000-2002 років довідник "Архівні установи України", путів­ники за фондами Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного історичного ар­хіву, м. Львів, державного архіву Чернігівської та Сумської областей. Інформацію про склад і зміст наявного у державних ар­хівах довідкового апарату містить довідник "Національний архівний фонд України: засоби інтелектуального доступу до до­кументів" (2002), який визначає основні напрями пошуку до-кументної інформації в кожному конкретному архіві.

Державні архіви України ведуть роботу щодо створення прин­ципово нових довідників - електронних версій реєстрів фондів як сегментів Національної архівної інформаційної системи.

Найважливішою ланкою довідкового апарату є архівні опи­си, що служать основою для складання всіх інших довідників про склад та зміст документів. Архівний опис призначений для розкриття складу і змісту одиниць зберігання (обліку) та закріп­лення їх систематизації всередині фонду, а також обліку справ. Описи складаються у діловодстві та архівних підрозділах уста­нов. У державних архівах описи складаються на документи, що надійшли неописаними до архіву та під час перероблення неякіс­них описів, що викликано невідповідністю їх інформаційного рівня сучасним вимогам використання відомостей, що містяться в документах НАФ.

Опис складається з переліку справ (описових статей) і допо­міжного довідкового апарату до нього. Описова стаття включає такі інформаційні характеристики одиниці зберігання (одиниці обліку): порядковий номер запису до опису; індекс за номен­клатурою; заголовок з інформацією про оригінальність докумен­тів, спосіб їх відтворення, анотацію найцінніших документів; крайні дати; кількість аркушів. Додаткові дані можуть уміщу­ватися в графі для приміток, а також зазначатися строки збері­гання в описах на документи довготривалого зберігання. Допо­міжний довідковий апарат до опису, як правило, складається з ти­тулу, передмови, списку скорочень, покажчиків, перевідної та­блиці шифрів (якщо опис перескладався), змісту.

Описи побудовані за структурно-хронологічною, хронологіч­но-структурною або функціонально-хронологічною ознаками, щоб відтворити організаційний устрій та напрями діяльності фондоутворювача.

У державних архівах описи мають всі фонди. Однак, описи періоду до 1917 року в більшості архівів мають поганий фізич­ний стан, велика частина їх рукописна. У заголовках справ ба­гато застарілих термінів, зворотів, відсутні номінальні ознаки документів. Значний обсяг таких фондів, наявність великої кіль-

кості річних описів по кожній з численних структурних частин, відсутність допоміжного довідкового апарату до описів утруд­нює користування ними. Від середини 1970-х рр. в державних архівах активізувалося перероблення та удосконалення описів. Підвищення інформативного рівня описів досягалося шляхом редагування та перескладання заголовків, складання до них до­поміжного довідкового апарату.

Обов'язковим елементом довідкового апарату архівів архів­ний каталог. Архівний каталог становить собою архівний довід­ник, в якому інформацію систематизовано відповідно до обраної схеми класифікації. Державні архіви розпочали планову роботу з каталогізації на початку 1960-х рр. В результаті тематичного опрацювання фондів було створено систему взаємопов'язаних і взаємодоповнюваних каталогів, різних за цільовим призначен­ням та структурою, що уможливило здійснення багатоаспект-ного пошуку документної інформації.

На відміну від описів, архівні каталоги не виконують функції обліку і складаються незалежно від фондової належності, на будь-який комплекс документів, найчастіше на фонди окремого архі­ву. Вторинна документна інформація представлена у каталогах у вигляді описових статей на одиниці описування, як правило, на каталожних картках.

Одиницею описування для каталогів є окремий документ (його фрагмент), група документів, справа або група справ. Ка­таложні картки з описовими статтями групують за рубриками класифікаційної схеми, яка містить перелік класифікаційних ді­лень, розміщених у певній послідовності за принципом логічної або алфавітної структури. За логічним принципом структурують систематичний, тематичний і хронологічний каталоги.

В систематичному каталозі документну інформацію пред­ставлено за галузями знань і практичної діяльності суспільства, згідно зі "Схемою єдиної класифікації документної інформації для державних архівів", що водночас є інформаційно-пошуковою системою для організації пошуку інформації в систематичному каталозі архівної установи.

Схеми класифікації документної інформації відіграють важ­ливу роль в організації каталогів Класифікаційний поділ схем радянського періоду зумовлювався ідеологічними міркування­ми, в них не враховувалася специфіка історичного національ­ного розвитку. Наприкінці 1990-х років на базі УНДІАСД розпочалося розроблення генеральної "Схеми класифікації доку-1 ментної інформації в систематичних каталогах державних ар-! хівів України" з урахуванням нової періодизації історії України.'

Тематичний каталог складається за однією темою. Навіть при І наявності систематичного тематичний каталог може бути! корисним під час наукової розробки однопрофільних архівних! документів і для підготовки тематичних архівних довідників.) Вторинну документну інформацію в каталозі розташовують у логічній послідовності за наперед розробленою схемою.

Хронологічний каталог містить вторинну документну інфор­мацію архіву, систематизовану за послідовно розміщеними пе­ріодами часу, що дає можливість розкрити історичні зв'язки між подіями, послідовно розглянути розвиток історичного процесу. Розділами і підрозділами класифікаційної схеми хронологічного каталогу може бути епоха, століття, або якийсь інший відрізок | часу, рубриками - роки, підрубриками - конкретні дати подій, фактів, що відбулися за конкретний хронологічний період.

Предметний каталог містить вторинну документну інфор­мацію архіву у вигляді назв предметів, явищ, розташованих в ал- 1 фавітній послідовності. Рубриками предметного каталогу мо- | жуть бути предмети в широкому розумінні слова, до яких можна віднести загальні поняття ("Національне питання") і окремі ("Українська школа"), назву установи ("Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства"), назву професії ("Бандурист"), назву теорії ("Археографія"), пріз­вища вчених (Вернадський В. І.), назву міст ("Севастополь"), події ("Референдум 1 грудня 1991 року"). Таким чином, ство­рюється можливість збирання в одному місці за предметною рубрикою одиниць описування, присвячених одному конкрет­ному предмету, особі, події, явищу. Різновидом предметного ка­талогу може бути каталог з історії установ, в якому картки з відо­мостями класифікуються за галузями, а потім за конкретними установами та організаціями.

Іменний каталог містить вторинну документну інформацію архівів про осіб, які є авторами документів або згадуються в до­кументах, і становить собою перелік прізвищ, імен, псевдонімів, прізвиськ, розташованих в алфавітному порядку. Підрубриками бувають назви окремих сторін діяльності тієї чи іншої особи або категорії документів. Наприклад: Грушевський Михайло Сер­гійович (рубрика). Підрубрики: Біографічні матеріали. Наукова

діяльність. Публікації. Рукописи. Громадська діяльність. Висту­пи. Урядові документи, підписані М. Грушевським.

Географічний каталог містить вторинну документну інфор­мацію про географічні й топографічні об'єкти (моря, ріки, озера, міста тощо). Він може бути як самостійним, так і частиною пред­метного каталогу, де за рубриками з географічними назвами зі­брано інформацію про архівні документи певного архіву. Руб­рики розташовують в алфавітному порядку, а підрубрики - в ло­гічному або алфавітному. Наприклад, рубрика: Миколаїв. Під­рубрики: Історія. Райони. Населення: кількість і склад, міграція. Навчальні заклади тощо.

Система каталогів архіву повинна забезпечити повноту ін­формації про зміст фондів архіву. Спочатку каталогізують фонди першої категорії, особливо ті, відомості яких можуть бути вико­ристані при підготовці публікації документів, складанні оглядів тощо. Каталоги містять інформацію про сутність подій, фактів, явищ, відображених у документах, які розкривають закономір­ності їхнього розвитку, показують характерні особливості їх прояву, про діяльність фондоутворювача або закладів його сис­теми. Під час відбору документів для каталогізації віддають перевагу інформації про характер, напрями і підсумки діяльності установи-фондоутворювача та його системи, враховують час виникнення документа або час описуваних у документі подій, коли значення має сам історичний період; авторство та ступінь збереженості документів.

Відомості про одиницю описування, що становлять собою у сукупності описову статтю, розміщують на картці за визначеною формою (макетом, схемою). Елементи описання об'єднують у зо­ни класифікаційних відомостей (індекс, назва рубрики та під­рубрики, дата і місце події), які, крім двох останніх, мають спів­падати з класифікаційною схемою каталогу; інформаційних да­них (згорнуте визначення змісту одиниці описування, зазначен­ня автора-фондоутворювача, адресата, визначення різновиду документів, оригінальності; при поодиничному описуванні у гра­фу "Зміст" переносять заголовок справи з описів); пошукових даних (назва архіву, де зберігається документ; назва фонду, в яко­му знаходиться документ; назва структурної частини, в якій його було створено, архівний шифр документа, який складається з но­мера фонду, номера опису, номера одиниці зберігання і номера аркушів); зовнішніх даних (мова документа, спосіб його відтво;


рення); контрольних даних (прізвище архівіста, що склав картку; дата складання картки).

Зразок картки з описанням для каталогу:



Центральний державний архів вищих органів влади та управ­ління України

Дата події 12 березня - 8 верес­ня 1994р.




Місце події Тернопільська обл., Скалатський р-н, с. Криве

Індекс

ЙЗ 02 10 (.02)

Зміст

Список членів і симпатиків ОУН, що загинули в боротьбі проти радянської влади

Назва фонду

З'єднання північних груп У ПА. Західна група

Ф.3838

Оп.1

Спр. 91

Арк.37

Мова документа

укр.

Спосіб відтворення

рукоп.

Зав. Відділом

підпис

01.08.1997 Н.Рубльова




Посада дата розшифрування підпису

Після завершення описування архівних документів каталож­ну картку індексують шляхом аналізу змісту об'єкта описування і віднесення його до певного структурного підрозділу схеми кла­сифікації відповідного каталогу. За класифікаційною схемою на основі зіставлення обирають рубрику, якій найбільше відповідає зміст одиниці описування. Індекс рубрики переносять до ката­ложної картки. Картки систематизують за індексами і рубрика­ми й розставляють у каталозі.

Важливими посібниками для дослідників є також путівни­ки, які містять інформацію про склад та зміст усіх фондів архіву. Переважна більшість з них створена на початку 1960-х рр. і не охоплює основного масиву документів, що надійшли на держав­не зберігання впродовж останніх десятиліть від установ-джерел

комплектування, Служби безпеки України, колишніх партійних архівів. Роботу зі створення путівників в Україні було припи­нено в середині 1970-х рр. Програма "Архівні зібрання України" відновила систематичну підготовку оновлених путівників.

Путівники можуть створюватися по фондах усіх архівів в ці­лому по країні, по фондах декількох архівів, по фондах окре­мого архіву, по окремому комплексу фондів архіву (архівів), утворюючи такі види: путівник по архівах, путівник або корот­кий довідник по фондах архіву, тематичний путівник. Путівник складається з описань фондів і довідкового апарату. Схема роз­ташування описань залежить від складу фондів архіву. Найчас­тіше структура розділів включає перелік фондів органів держав­ної влади і управління, громадських організацій та фондів особового походження і архівних колекцій. Всередині розділів фонди групуються у підрозділи за галузями або характером ви­робничої діяльності, в межах підрозділів - за ознакою підпо­рядкування або однотипності установ, а далі за хронологією, зна­чимістю фондів, алфавітом назв тощо. Основна частина путів­ника - описання фондів складається з назв фондів, довідкових даних про фонд, короткої історичної довідки і анотації докумен­тів фонду, бібліографічного списку літератури про фонд.

Путівники і короткі довідники по фондах декількох архівів складаються за аналогічною схемою, місце зберігання фонду за­значають у його описанні. Тематичні путівники розробляються за схемами, що деталізують обрану для путівника тематику. Опи­сання кожного архіву включає його повну назву, адресу, коротку історичну довідку, анотацію складу фондів і змісту документів архіву. Основними елементами довідкового апарату до путів­ників є титульний аркуш, зміст, передмова, покажчики (пред­метний, іменний, географічний, покажчик фондів).

Склад і зміст документів фонду за його описами розкривають такі самостійні архівні довідники як анотовані реєстри описів. Реєстри укладаються у порядку списку фондів з використанням таких елементів описання: номер і назва фонду за списком фон­дів, крайні дати діяльності фондоутворювача; номери описів фонду за аркушем фонду, кількість одиниць зберігання, внесе­них до окремого опису, їх крайні дати і стисла анотація складу і змісту документів, внесених до опису. Довідковий апарат до анотованого реєстру складають титульний аркуш, передмова, покажчик до списку фондів

Розділ 11. Довідковий апарат до документів НАФ

217


Покажчики можуть бути самостійними архівними довідн ками або елементом довідкового апарату до них. Вони знач: підвищують інформаційну цінність описів, каталогів, огля, путівників; містять додаткові відомості про документи (їх скл; історію фондів і фондоутворювачів) і полегшують корис довідниками, допомагаючи швидко отримати всі наявні у ді віднику відомості про документи. Покажчики, що є самості: ними архівними довідниками, складаються до описів (докуме» тів) одного фонду або сукупності їх. Покажчик до архівно: довідника - перелік предметів (ключових слів), які зустріча: ся у довіднику, з необхідними поясненнями і посиланнями складають для прискорення пошуку інформації за аспект; що не співпадають з групуванням основного тексту довідника! Орієнтуючи в інформації документів, які увійшли до архівногф довідника, покажчики дають уявлення і про зміст певного комі плексу. Покажчики можуть бути іменними, географічними, пред| метними або хронологічними. Залежно від змісту архівного до^| відника до нього може складатися один або декілька покажчиків!

Основним елементом покажчика є рубрика, що включає пред| метне поняття і пошукові дані. Предметними поняттями у по4 кажчику можуть бути імена осіб, географічні назви, назви пред* метів, явищ, подій. Іменний покажчик включає прізвища, імена, псевдоніми, прізвиська. Предметами рубрик у географічному-покажчику є назви держав, адміністративно-територіальних одиниць, морів, річок тощо. Предметний покажчик може бути; загальним і включати предметні поняття різного характеру, а та-*; кож спеціальним і складатися з однорідних предметних понять (покажчик видів документів, авторський і установ, структурний, галузевий і ін.). До складу рубрики предметного покажчика вхо* дять позначення наукових понять, історичних фактів, подій, явищ} назви установ, організацій, підприємств та ін. У хронологічному покажчику дати подій або дати документів подають у хроноло^ гічному порядку.

Основними вимогами, що висуваються при складанні покаже і чиків, є повнота, тобто відображення усіх найсуттєвіших по які містяться у тексті, і точність, тобто правильність зазначення; місцезнаходження інформації.

Архівні огляди включають систематизовані відомості склад і зміст окремих комплексів документів з джерелознавч: аналізом їх і призначені для інформації зацікавлених фізичн

і юридичних осіб про характер і значення цих документів з ме­тою активного використання. Огляд може давати інформацію або про документи одного фонду (огляд фонду) або декількох -за певною темою (тематичний огляд). Описання документів по­дають у вигляді логічно послідовної інформації у компактній узагальненій формі за однорідними групами документів і справ. Іноді вона супроводжується джерелознавчим аналізом окремих груп документів. Огляди складають на документи, актуальні для даного періоду, особливо з недостатньо розроблених проблем суспільного розвитку, а також на великі, але мало вивчені фонди.

Описання документів у огляді розміщують у певному поряд­ку, обумовлюючи відповідно до обраної схеми побудови довідника: структурної (за структурою фондоутворювача), галузевої (за галузями або функціями діяльності фондоутворю­вача), хронологічної (за періодами діяльності фондоутворювача або системи однорідних установ), номінальної (за номінальною ознакою документів: журнали засідань, рукописи творів тощо), тематичної (за змістом). До складу довідкового апарату огляду входять: титульний аркуш, зміст, список скорочень; для тема­тичних оглядів - список фондів; у необхідних випадках - бібліо­графічний список.

Складовою частиною довідкового апарату архівів є інфор­маційно-пошукові системи (див. розділ 13).

Отже, кожен вид архівного довідника створюється для вико­нання певних функцій (облікових або інформаційно-пошуко­вих), на певних рівнях комплексів документів (НАФ, групи архі­вів, архіву, фонду, справи). Від репрезентативності відображення інформаційних багатств фондів архівними довідниками зале­жить підвищення інформаційних можливостей архівних зібрань.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Охарактеризуйте поняття доступу до архівних документів? Які його види розрізняють?

2. Що розуміють під інтелектуальним доступом до архівних документів?

3. Охарактеризуйте поняття "довідковий апарат архіву"?

4. Розкрийте типо-видову структуру довідкового апарату.

5. Що Ви знаєте про основний довідник для обліку та пошуку архівних документів?

6. Які особливості каталогізації архівних документів? 218

7. Назвіть основні види каталогів у державних архівах.

8. У чому полягає роль путівників при пошуку документної' інформації?

9. Розкрийте призначення тематичних та фондових оглядів?

10. Яку програму започатковано Держкомархівом щодо створення довідкового апарату державних архівів, у чому полягає Ії основ завдання?


РОЗДІЛ 9

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕНОСТІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ

НАЙВАЖЛИВІШИХ завдань архівів нале­жить забезпечення збереженості архівних документів. Його вирішенню сприяє дотримання нормативних режимів та орга­нізації зберігання документів для утримання їх у належному фі­зичному стані й запобігання втрат, проведення заходів з віднов­лення фізико-хімічної та біологічної цілісності пошкоджених документів. Дослідження проблем, пов'язаних із забезпеченням збереженості архівних документів, лежить у площині не лише архівознавства, а й природничих наук - хімії, біології, фізики, а також інформатики.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©www.shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка