Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект

№№ с.внизу

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

СУЧАСНА ВИЩА ШКОЛА: ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

За редакцією академіка АПН України Н.Г.Ничкало

УДК 756

Монографія буде корисною для керівників, викладачів і студентів вищих навчальних закладів освіти, науковців, які досліджують проблеми і психології вищої школи.

Передрук окремих розділів і всього видання заборонено. Будь - яке комерційне використання даного видання можливе лише з

дозволу авторів.

ЗМІСТ

Лігоцький А.О. Теоретико-методологічні засади різнорівневої підготовки фахівців в Україні....... 12

Лузик Е.В. Природній розвиток знань як динамічна модель структури і змісту вищої освіти...... 42

Більш І. Сукупність сталих індивідуальних рис особистості як критерій обрання професії та функціональної ролі в її межах........... 60

Нещадим МІ. Військова освіта в Україні (теоретичні основи створення та розвитку)....... 78

Бобров В. Я. Сучасні зарубіжні тенденції розвитку економічної освіти......... 107

Цехмістер Я.В. Медична освіта в системі вищої освіти розвинутих країн світу......... 147

РОЗДІЛ 2. Психолого-педагогічні засади організації навчально-виховного процесу у вищій школі.... 176

Сисоєва CO. Теоретико-методологічні засади підготовки вчителя до педагогічної творчості....... 176

Пєхота О.М. Психолого-педагогічні основи індивідуально орієнтованої підготовки майбутнього вчителя..... 213

Козлакова Г.О. Використання систем типу мультимедіа (Multymedia) у навчальному процесі вищого закладу освіти........... 235

Пінчук В.М. Психолого-педагогічні засади впровадження інноваційних технологій у вищій школі..... 246

441

Добровольська Т.О. Проблема активізації професійного самовизначення студентів - майбутніх психологів.... 288

Соколова І.В. Характеристика системи виховної роботи у сучасному вищому закладі освіти....... 299

Головченко О.В. Філософська спадщина М.Я.Грота в формуванні моральності особистості майбутнього фахівця........... 332

Дем'яненко Н.М. Організаційно-педагогічні передумови і головні тенденції становлення загальнопедагогічної підготовки вчителя у вищій школі України (XIX століття)... 356

Бутівщенко С.В. Передумови і тенденції розвитку управління професійною освітою в Україні (1917-1941 pp. .. 393

ЗАКЛЮЧЕННЯ.......... 439

Вступ

ВСТУП ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ: КРОК У МАЙБУТНЄ

"На порозі XXI століття ми є свідками безпрецедентного запиту на вищу освіту та її широку диверсифікацію поряд з все більшим усвідомленням її рішучого значення для соціально-культурного та економічного розвитку і створення такого майбутнього, в якому все більш молоді покоління повинні будуть оволодівати новими навичками, знаннями та ідеями" — такою важливою тезою починається Всесвітня декларація про вищу освіту для XXI століття: підходи і практичні заходи. Цей важливий документ було прийнято на Всесвітній конференції ЮНЕСКО, що відбулася в Парижі 5-8 жовтня 1998 р. Підкреслимо, що в ньому передусім викладено визначення поняття "вища освіта", затверджене Генеральною конференцією ЮНЕСКО на 27-ій сесії в листопаді 1993 р. Саме тоді було прийнято "Рекомендації про визнання навчальних курсів і свідоцтв про вищу освіту". В них зазначено, що під вищою освітою розуміються "всі види навчальних курсів, підготовки або підготовки для наукових досліджень на шслясередньому рівні, що здійснюється університетами або іншими навчальними закладами, котрі визнані в якості навчальних закладів вищої освіти компетентними державними владами".'

Як відомо, у всьому світі на шляху розв'язання проблем вищої освіти є чимало серйозних проблем і труднощей в таких галузях як фінансування, створення справедливих умов доступу до вищих закладів освіти й самого навчання в них, сприяння підвищенню професійної кваліфікації, орієнтація підготовки на оволодіння конкретними навичками, підвищення та збереження якості викладання, наукових досліджень і послуг, забезпечення

Alma mater. Вестник вьісшей школьї. - 1999. - № 3. - С.29

Вступ________________________________

адекватності програм, можливості працевлаштування випускників, укладання дієвих угод про співробітництво і забезпечення рівноправного доступу до міжнародного співробітництва.

Водночас, як зазначено у згаданій вище Всесвітній декларації, перед вищою освітою відкриваються нові горизонти, пов'язані з технологіями, що сприяють оновленню і створенню знань, управлінню ними, їх поширенню, доступу до них і контролю над ними. Постає проблема рівноправного доступу до таких технологій на всіх рівнях систем освіти.

Вивчення міжнародної статистики свідчить, що друга половина XX століття увійде в історію вищої освіти як період її бурхливого розвитку. Так, у 1960-1995 pp. кількість студентів у всіх країнах світу зросла з 13 до 82 млн., тобто більше ніж у шість разів. Поряд з такою позитивною тенденцією саме в цей період ще більше зріс і так уже величезний розрив між промислово розвинутими державами й країнами, що розвиваються, зокрема щодо доступу до вищої освіти та наукових досліджень, а також щодо ресурсів, які виділяються для цієї мети. Ще одна тенденція посилилася саме в цей період. Йдеться про посилення соціально-економічного розслоєння і зростання розриву в можливостях здобуття освіти в самих країнах, включаючи й деякі найбільш розвинуті й багаті. Отже, обгрунтованим є положення про те, що без адекватної вищої освіти та науково-дослідних закладів, які створюють критичну масу кваліфікованих та освічених людей, жодна країна не в стані забезпечити реального сталого розвитку на ендогенній основі.

На порозі XXI століття стала закономірністю потреба суспільства в знаннях, у вищій освіті та наукових дослідженнях, котрі є найважливішими передумовами культурного, соціально-економічного та екологічно стійкого розвитку людини, співтовариств і націй. Стає об'єктивною потребою радикальне перетворення й оновлення вищої освіти, спрямоване на те, щоб

4

________________________________Вступ________________________________

наше суспільство, яке нині переживає глибоку кризу цінностей, могло вийти за рамки чисто економічних міркувань й сприйняти більш глибоко аспекти духовності й моралі.

На Другому міжнародному конгресі з технічної і професійної освіти, що відбувся у квітні цього року в Сеулі — столиці Республіки Корея, особливо наголошувалось, що зміни в технологіях, економіці, політиці і суспільстві привели до необхідності переглянути цілі, зміст, кваліфікації та методики, що використовуються в усіх освітніх системах. В даний час в усьому світі стандарти професійної освіти і підготовки знаходяться в стадії оновлення, розробки, перегляду та апробації. Як зазначалось у доповіді доктора Германа Шмідта (разом з доктором Мюнтером Аль-Масрі), "системи освіти країн Центральної та Східної Європи і колишнього Радянського Союзу, що переживають період перетворень, змушені в небачено стислі терміни здійснювати таке радикальне реформування, якому складно підшукати аналогії. Водночас із зміною філософії та ідеології від комунізму і централізованого планування до вільних ринків цим країнам необхідно створити нові системи професійної освіти й переглянути всі стандарти, програми й навчальні плани професійної освіти"/

Викладені вище тенденції, як позитивні, так і негативні, характерні й для України. Після проголошення незалежності в Україні розпочався пошук шляхів розбудови національної системи освіти, перехід до неперервної професійної освіти. Стає вочевидь, що низький професійний і загальнокультурний рівень значної частини населення, особливо молоді, не тільки впливає на конкурентоспроможність країни на світовому ринку, але й на рівень соціальної стабільності. У сучасних умовах історичного

' Материальї Второго Международного Конгресса ЮНЕСКО по техническому и професіональному образованию "Образование и подготовка на протяжении всей жизни: Мост в будущее", г. Сеул, Республика Корея, 26-30 апреля 1999 г. -г.Астана., 1999-СІ 9.

2 - 94222 S

Вступ

розвитку нашої держави тенденції та перспективи розвитку освіти не можна розглядати вузько, лише з урахуванням сьогоденних потреб економіки. У наш час, коли воля і свідомість людей все більше і безпосередньо впливають на перетворення життя суспільства, у новому ракурсі постають критерії суспільного прогресу, об'єктивні соціальні закономірності, що зумовлює соціальний запит на високий рівень освіченості, культури, професіоналізму фахівців. Система вищої освіти в Україні формується як одна з найголовніших цінностей державності, суспільної свідомості та національної безпеки. У складних економічних умовах вищій освіті поки що вдається послабити вплив негативних факторів, працювати на подальшу перспективу.

В Указі Президента України "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні" від 12 вересня 1995 р. зазначалось, що в нашій державі, незважаючи на зусилля суспільства та відповідних органів державної виконавчої влади, вища освіта перебуває в глибокій кризі. Катастрофічно не вистачає коштів. Спостерігається відплив педагогічних і викладацьких кадрів. Падає зацікавленість у набутті фундаментальної освіти. Різко знизилися вимоги до рівня освіченості, загальної культури, не вистачає підручників, посібників, інших засобів навчання.³ Отже, виникла потреба глибокого системного реформування з метою збереження потенціалу вищої освіти та обсягів підготовки фахівців, посилення державної підтримки пріоритетних напрямів освіти і науки, приведення у відповідність з найновішими світовими досягненнями сучасної науки.

З урахуванням цього у названому вище Указі Президента України було передбачено: розробку стратегічних напрямів розвитку вищої освіти; удосконалення мережі вищих навчальних закладів, структури підготовки спеціалістів та ефективності їх

6

Вступ

використання; забезпечення якості освітньої діяльності, а також фінансової, господарської діяльності вищих навчальних закладів та соціального захисту учасників навчально-виховного процесу.

Система вищої освіти в нашій державі охоплює 951 навчальний заклад, де здійснюється підготовка фахівців з 281 спеціальності. В університети, академії, інститути, консерваторії щорічно приймається близько 290 тис. студенті в, в тому числі більш ніж 185 тис. на стаціонарне відділення. Всього тут навчається 1210 тис.чоловік, з них 782 тис. — з відривом від виробництва. Контингент студетів технікумів, училищ, коледжів складає 503 тис.чоловік, з яких більш ніж 385 тис. навчаються на денних відділеннях. Упроваджується багатоступенева підготовка спеціалістів, введені освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст; магістр.

При цьому значно розширюється підготовка спеціалістів. Бакалаврів передбачається готувати приблизно за 67 професіонально-орієнтовними напрямами, які об'єднують 284 нині існуючі спеціальності університетів, академій, інститутів, консерваторій.

Водночас зауважимо, що зміст і форми організації навчального процесу у вищих закладах освіти різних профілів й рівнів акредитації мають значну специфіку. В його здійсненні з урахуванням сучасних вимог і перспективних потреб необхідно враховувати ті глобальні зміни у суспільно-політичних та економічних відносинах, несформованість ринку праці, що зумовило нові жорсткі умови до системи освіти та управління нею. Разом з тим вища освіта, як складова національної системи освіти, є гарантом і засобом розвитку особистості, відтворення інтелектуального та духовного потенціалу нації, визначальним фактором науково-технічного та соціального прогресу держави. Спрямованість України на зміцнення незалежності, демократизацію, входження у європейський освітній простір значною мірою зумовлюють подальший розвиток системи вищої

7

освіти на гуманістичних і демократичних засадах, підвищення конкурентоздатності випускника вищої школи. За цих умов метою реформ вищої освіти на нових законодавчих і методологічних засадах є досягнення принципово нового рівня якості підготовки фахівця вищої школи.

— оновленням змісту навчання в системі неперервної професійної освіти;

— впровадженням інноваційних освітніх технологій, зокрема комп'ютерних технологій навчання;

— проектуванням та конструюванням освітніх систем та технологій з подальшою їх експертною оцінкою;

— наданням студентам можливості навчання за різноманітними освітньо-професійними програмами;

— урахуванням запитів регіонів у створенні освітньо-виховних і виробничих комплексів, науково-педагогічних центрів у вищих закладах освіти відповідного профілю;

— кооперуванням вищих закладів освіти і виробництва у підготовці кадрів нової генерації;

— неперервною професійною освітою, підвищенням кваліфікації та перепідготовкою фахівців згідно з потребами і динамікою ринку праці.

Динамізм соціально-економічних перетворень, зростання ролі особистості у цих процесах сприяють переходу сфери освіти на якісно новий рівень щодо вимог до професійної підготовки фахівців. Сучасна філософія освіти потребує вивчення і використання зарубіжного досвіду організації і управління вищою освітою, зокрема: забезпечення високого рівня інтеграції управління і навчально-методичних структур, розробки чітко визначених вимог у підготовці фахівців за відповідними освітньо-кваліфікаційними програмами для всіх типів вищих закладів освіти, державний контроль за рівнем підготовки спеціалістів з вищою освітою. Сьогодні суспільству потрібний професійно

8

Вступ

мобільний фахівець, здатний переміщуватись як вгору по вертикальних сходинках у своїй галузі, так і по паралелі — із однієї галузі до іншої. Підготовка такого фахівця — нагальна проблема вищої школи. її розв'язання ускладнюється тим, що обсяг необхідних знань та умінь зростає, але строки підготовки спеціалістів залишаються незмінними, а іноді навіть і зменшуються. Саме тому постає проблема такої організації навчального процесу у вищій школі, яка б дозволила з найменшими витратами часу сформувати кваліфікованого фахівця, здатного до творчої професійної діяльності.

В Україні діє широка мережа вищих закладів освіти різних рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, в яких навчально-виховний процес має яскраво виражену специфіку, пов'язану з особливостями змісту, форм і методів навчання, поєднанням теоретичного і практичного навчання з працею на виробництві, віковими особливостями осіб, що навчаються. Разом з тим, викладачі вищих закладів освіти здебільшого не мають психолого-педагогічної підготовки, що негативно позначається на психолого-педагогічному і методичному забезпеченні процесу навчання, негативно впливає на якість підготовки фахівців з вищою освітою. За таких умов особливого значення набуває проблема психолого-педагогічної підготовки викладача вищої школи, поглиблення його методичної компетентності.

У зв'язку з цим зазначимо, що саме цим питанням приділено значну увагу в Рекомендації про статус викладацьких кадрів вищих навчальних закладів, прийнятий Генеральною конференцією ООН з питань науки і культури (ЮНЕСКО) на 29 сесії 11 листопада 1997 р. Цим документом визначено 9 основних принципів. "Викладання в сфері вищої освіти є висококваліфікованою професією, формою служіння суспільству, котра вимагає від викладацьких кадрів вищих навчальних закладів глибоких знань і спеціальних навичок, що здобуті й підтримуються наполегливим навчанням і дослідницькою

9

Вступ ______________

діяльністю протягом усього життя; воно вимагає також почуття особистої відповідальності викладача й установи за освіту і благополуччя учнів і суспільства в цілому та відповідності високим професійним вимогам, які висуваються до дослідницької діяльності" — так визначено зміст одного з принципів цих рекомендацій.

Вважаємо за доцільне підкреслити, що реалізація змісту цього принципа буде можливою за умов посилення уваги до дослідження проблем педагогіки вищої школи, здійснення спеціальних дидактичних досліджень з різних проблем професійного навчання фахівців, а також з методик викладання спеціальних дисциплін з урахуванням специфіки вищого закладу освіти, відповідного факультету та фахової підготовки.

Розв'язання цих завдань на основі інтуїтивних підходів та стереотипів минулого буде призводити лише до негативних результатів. У цій справі великої державної ваги необхідний науково обгрунтований підхід, здійснення спеціальних комплексних досліджень з неперервної професійної освіти.

Ігнорування проблем педагогіки і психології вищої школи, недостатня увага до дослідницької роботи в цій винятково важливій галузі може негативно позначитись на реалізації Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, схваленої Постановою Верховної Ради України 13 липня 1999 р. До пріоритетів у сфері наукового розвитку в нашій державі віднесено також проблеми вищої освіти, підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку, створення системи інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності.

Створення у 1995 р. в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, який очолює доктор філософських наук, професор, академік І.А.Зязюн, лабораторії

10

Вступ

педагогіки і психології вищої школи стало важливим кроком до розвитку в нашій державі досліджень у цій галузі.

Це монографічне видання — узагальнення результатів дослідження лабораторії педагогіки і психології вищої школи, здійсненого під керівництвом доктора педагогічних наук, професора С.О.Сисоєвої. Ґрунтовністю своєї дослідницької бази і великою кількістю використаних наукових джерел та документів ця праця підтверджує думку, що знання основних тенденцій розвитку освіти, психолого-педагогічних закономірностей організації навчально-виховного процесу у вищій школі, здійснення системного підходу до управління нею необхідні для розв'язання широкого і складного комплексу проблем підвищення якості вищої освіти в Україні. Зміст монографії дає змогу дійти висновку, що подальші зусилля вчених мають бути спрямовані на ґрунтовні дослідження проблем, пов'язаних з реалізацією Закону "Про вищу освіту", розробку і впровадження державних стандартів вищої освіти та сучасних технологій навчання, зміцнення інтеграції в ланцюгу "наука-освіта-виробництво".

На нашу думку, зроблено важливий науковий крок, спрямований на розвиток в нашій державі педагогіки вищої школи. Попереду — нові задуми, в здійсненні яких беруть участь науковці, педагоги вищих закладів освіти різних рівнів акредитації, науково-дослідні центри та експериментальні майданчики, створені в різних регіонах України.

Доктор педагогічних наук,

професор,

дійсний член АПН України

Н.Г. Ничкало

11

Теорія і практика розвитку освітніх систем

РОЗДІЛ 1

Україна у перехідний період переживає необхідний, дуже важливий та водночас і дуже складний, насичений пошуками і суперечностями, період свого розвитку. Економічні труднощі, зміни в існуючій структурі системи управління державою, зміна пріоритетів у внутрішній та зовнішній політиці, переосмислення історичного минулого і реалій недавніх подій, сплеск національного самоусвідомлення - все це сплелося у тугий вузол, розв'язати який суспільству вкрай необхідно. Ці процеси ускладнюються становленням ринку праці, який є однією із характерних рис сучасності, впливає на життєдіяльність усіх соціальних систем і динаміку соціально-економічних процесів.

Дослідники в галузі вищої школи [1; 4; 29] вважають, що попередні спроби удосконалення фахової освіти та підвищення якості професійної підготовки спеціалістів, які мають фрагментарний характер, принципово не можуть привести до значного успіху. Слід здійснити глибокі, докорінні, кардинальні перетворення, що торкалися б як реформування системи вищої освіти, так і практики підготовки майбутніх фахівців.

Такі перетворення можна здійснити лише на основі нового, але досить сформованого теоретико-методологічного пошуку, що дасть змогу звести в чітку структуровану систему різнорівневої

підготовки фахівців результати основного масиву педагогічних досліджень, актуалізувати дослідження і встановити їхній відносний пріоритет, заповнити розрив між педагогічною наукою і педагогічною практикою, ліквідувати суперечності між вимогами соціального замовлення суспільства і реальною готовністю фахівців до здійснення професійної діяльності. Ця концептуальна ідея має слугувати теоретичною основою для подолання більшості суперечностей, які стосуються процесу підготовки фахівців: між зрослими вимогами до якості підготовки фахівців і консерватизмом та нераціональністю системи їхньої фахової підготовки; між декларованими цілями підготовки фахівців і реальними завданнями, на яких зосереджено зусилля колективів вузів; між приблизним характером результатів педагогічного впливу і необхідністю досягнення певних, з достатнім ступенем точності прогнозованих результатів навчання, цілеспрямованого формування професійних і соціально значущих особистих якостей майбутнього фахівця; між системним, комплексним характером професійних якостей фахівця і розрізненістю окремих дисциплін, які мають вивчати майбутні фахівці; між потребою розвитку творчих здібностей та творчої активності майбутніх фахівців і реальним процесом формування стереотипних знань в окремих галузях дисциплін, що вивчаються.

Демократизація суспільства, необхідність соціального захисту громадян ставить перед освітою ряд серйозних проблем: визначення системної цілі в освіті, її завдання, функції, методи, уніфікація, стандартизація змісту освіти, чітка вертикальна ієрархія. Реформування всіх сфер діяльності суспільства -державотворення, еволюційний і динамічний розвиток суспільства, перехід до ринкових відносин в економіці, утвердження національної культури, розбудова національної освіти - не могло не позначитися на питаннях організації

13

Теорія і практика розвитку освітніх систем

освітянської діяльності, яка покликана забезпечити зміни в суспільстві через оновлення кадрового потенціалу усіх рівнів: від робітничих професій до керівників державного управління. Такий підхід дає змогу обгрунтувати методологічні основи проектування сучасних освітніх систем, а також врахувати регіональні та соціальні умови підготовки спеціалістів.

Хоча в країні й накопичено значний позитивний досвід підготовки фахівців з вищою освітою, і це визначають в усьому світі, але, реформуючи систему освіти, неможливо залишити старі підходи до проектування новітніх освітніх систем як вихідного продукту освітянської діяльності. Для глибокого розуміння і правильного розв'язання багатьох сучасних проблем підготовки фахівців великого значення набуває вивчення, теоретичний аналіз і творче використання досвіду розвитку світової системи вищої освіти.

Проектування системи різнорівневої підготовки фахівців має грунтуватися на засадах гуманізму, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами. Отже, важливо провести аналіз і синтез новітніх освітніх систем, вивчити й узагальнити досвід функціонування і розвитку системи вищої освіти України, виявити не тільки загальні тенденціг, а й характерні особливості проектування системи різнорівневої підготовки фахівців, щоб, враховуючи їх у майбутньому, можна було б прогнозувати її розвиток.

Освітні явища складаються в цілісну систему і працюють на конкретний результат - цілеспрямоване формування професійного рівня фахівця, який відповідно до теорії функціональних систем [6] може виступати системоутворювальним фактором, сукупність їх є організованою цілісністю, бо різноманітність освітніх форм має постати не як безладне нагромадження емпірично знайдених компонент різнорівневої системи освіти, а системою закономірно